ДЯЧО́К, чка́, ч., розм. Те саме, що дяк 1. Батюшка своїм звичайним голосом проказував молитви, дячок поважно й швидко вичитував з книжок (Вас., І, 1959, 203); * У порівн.Вийде хлопець, в груди вдарить.. І по писаному шпарить, Мов справжнісінький дячок (С. Ол., Вибр., 1959, 272).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 451.