ДІ́ВА, и, ж., заст., поет. Дівчина. — Не думай, що були [у пеклі] чиновні… Се діви чесні, непорочні, Яким спідниці не дуло (Котл., І, 1952, 150); — Це не есесівець, а орлеанська діва, — глузливо зауважив француз (Загреб., Європа 45, 1959, 451); * У порівн. Панна Анеля, в білім капоті, ..як євангельська діва, сунеться тихо повз довгий стіл (Коцюб., II, 1955, 252).
Стара́ ді́ва — про немолоду жінку, яка не була замужем. Одностайність, із якою вони [студентки] зневажали проблеми кохання й висвітлювали чоловічу стать, створила їм.. сумну славу «старих дів» (Ю. Янов., II, 1954, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 296.