ДІНЬ, виг. розм. Уживається на позначення звуку дзвінка. Їду, їду в чистім полі; Дзвоник дінь та дзвоник дінь… (Тич., III, 1947, 9); Їде, їде, їде брат На баскім коні.. А вуздечка — дінь та дінь, Аж співає далечінь (Бичко, Вогнище, 1959, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 307.