ЕКЗАЛЬТА́ЦІЯ, ї ж., книжн. Надмірне захоплення чимось, збудження під впливом чого-небудь. Інколи ж його просто гедзь нападав — і тоді він ставав нестерпучим: пускав Раїсі шпильки, глузував з її екзальтації (Коцюб., І, 1955, 330); Молитовна екзальтація розслабила його вкрай, зігнула згорбила (Ле, Наливайко, 1957, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 455.