ЕЛЕГІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Прикм. до еле́гія 1. В елегійних творах перевага надається довгим голосним і дифтонгам (Рад. літ-во, 5, 1958, 88); Елегійний жанр.
2. перен. Сумовитий, журливий; який викликає меланхолійну задумливість. Якийсь сум охопив його душу, викликавши тим часом в голові елегійні думи (Стар., Облога.., 1961, 70); Бувало, що й ця самобутня поезія сільського надвечір’я настроювала Кіндрата на елегійний лад (Іщук, Вербівчани, 1961, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 467.