ЕЛЕКТРОКАРДІОГРА́ФІЯ, ї, ж. Метод клінічного дослідження функціонального стану серця, оснований на графічній реєстрації електричних імпульсів, які виникають у серцевому м’язі під час його роботи. Електрокардіографія дедалі дістає все ширшого застосування в експериментальних дослідженнях (Фізіол. ж., II, 1, 1956, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 469.