Е́ЛІНГ, а, ч.
1. Крита або відкрита споруда на березі моря, річки, озера, обладнана для будівництва або ремонту суден; // Приміщення на водній станції для зберігання і дрібного ремонту спортивних суден, інвентаря і т. ін. Під високим дахом елінга застигли довгі, стрункі поліровані скіфи.., напрочуд слухняні байдарки (Рад. Укр., 23.VII 1961, 3).
2. Споруда для будування, стоянки, зберігання і ремонту дирижаблів. Дирижабль вводять у закрите приміщення — елінг, де він стоїть до нового польоту, або причалюють до спеціальних щогл (Фізика, І, 1957, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 474.