Е́ЛІПС, а, ч.
1. мат. Замкнута овальна крива, сума відстаней кожної точки якої від двох даних точок (фокусів) залишається сталою величиною. При обертанні навколо Сонця Земля протягом року описує замкнену криву лінію, яка нагадує коло, розтягнене в одному напрямі. Така крива зветься еліпсом (Рад. Укр., 22.IV 1952, 3); // Обриси якого-небудь предмета, що нагадують таку замкнуту криву. Дужки вусів охопили чорними товстими рисками дрібне підборіддя і свіжий широкий еліпс рота (Коп., Вибр., 1953, 121).
2. лінгв. Опущення якого-небудь члена речення, що може бути визначений з контексту. З спеціальною настановою передати переживання, нервове напруження, хвилювання героїв вживає письменник [Панас Мирний] еліпси, що становлять невід’ємний компонент розмовної мови (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 468).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 474.