ЕПІ́ГРАФ, а, ч.
1. У стародавніх греків — напис на пам’ятнику.
2. Цитата, крилатий вислів, афоризм, уривок з пісні, приказка, які ставляться перед текстом літературного твору або перед його розділами і виражають їх основну ідею. Не знаю, відки він [Лімбах] узяв оцю Маврову приказку, що послужила епіграфом до його «Останніх днів Гуттена» (Фр., IV, 1950, 250); Кожен розділ твору [»Гомоніла Україна» П. Панча] розпочинається епіграфом, взятим з думи чи історичної пісні (Рад. літ-во, 1, 1963, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 482.