ЕПІЛО́Г, а, ч.
1. Заключна частина літературного твору, в якій розповідається про подальшу долю героїв. Епілогом роману [«Прапороносці»] є урочистий похід радянських дивізій через визволену чехословацьку столицю (Укр. літ., 10, 1957, 172).
2. перен., книжн. Кінець, розв’язка чого-небудь. Організація революційного самоврядування, обрання народом своїх уповноважених є не пролог, а епілог повстання (Ленін, 9, 1949, 154); Двадцятий вік іде до епілога (Дор., Тобі, народе.., 1959, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 484.