ЕПІЦЕ́НТР, а, ч.
1. спец. Місце на поверхні землі, яке знаходиться безпосередньо над або під вогнищем якихось руйнівних сил. Підземну точку, де виник поштовх землетрусу, звуть гіпоцентром; точку, або точніше, область, що лежить на поверхні, на продовженні радіуса Землі, який проходить через гіпоцентр, називають епіцентром (Курс заг. геол., 1947, 182).
2. перен., книжн. Місце, де з найбільшою силою щось проявляється. Значення революції на Кубі виходить далеко за межі країни. Зокрема для американського континенту вона стала справжнім епіцентром величезного політичного вулкана (Ком. Укр., 1, 1961, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 484.