ЕСЕ́СІВЕЦЬ, вця, ч., іст., зневажл. Службовець фашистського карального охоронного органу (СС), на який спирався гітлерівський терористичний апарат. Охрім бачив, як у спину румунським солдатам стріляв загороджувальний загін есесівців (Кучер, Чорноморці, 1956, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 486.