ЖАДО́БА, и, ж.
1. чого, до чого і з інфін. Велике бажання чогось, прагнення до чого-небудь. В серці бідного молдувана надія боролась з жадобою дикої помсти (Коцюб., І, 1955, 215); Лікар Семен Трохимович Мироненко.. зберіг юнацьку жадобу до життя, пристрасну любов до людей, праці, природи (Грим., Син.., 1950. 14); Сп’янілі від жадоби руйнувати, кинулися майстри до майстерень Павла й Остапа (Тулуб, Людолови, 1, 1957, 121); // Великий інтерес до чогось; зацікавлення, захоплення чим-небудь. Він з жадобою почав переглядати телеграми в газетах (Н.-Лев., IV, 1956, 49); Демидів був допитливим, розумним юнаком, визначався невгасимою жадобою до книг (Жовт., 2, 1956, 87); Професія журналіста — важка. Потрібні і здібність, і широкі знання, і вічна жадоба розкривати невичерпне багатство слова (Рад. Укр., 5.V 1957, 1)
2. Велике бажання їсти, пити. В спасівські жароти, після довгої путі, не наситиш жадоби, допавшись до холодної криниці (Стор., 1, 1957, 333); Сьорбаю я його [чай] з такою жадобою, що аж відляски по хаті розходяться (Мирний, IV, 1955, 356); Дід подав онукові меду на дерев’яній мисці, відрізав йому кусень хліба — і хлопець почав їсти з жадобою (Мак., Вибр., 1956, 412); // Про звірячу ненаситність, ненажерливість. — Я бачу звірів.. В очах у них вогонь, а на зубах кров… людська, червона… А в серці мають вовчу жадобу… (Коцюб., II, 1955, 177).
3. Пристрасне прагнення до збагачення, наживи. Алчна душа в князя Оскола, не може він задовольнити своєї жадоби, насипає скотниці, збирає землі, перетесує ліси (Скл., Святослав, 1959, 36).
◊ У жадо́бу щось — хочеться, бажається чого-небудь. Їй тільки у жадобу було людські голоси чути (Вовчок, І, 1955, 171); Була та телиця Хіврі у велику жадобу: вона так бажала корови з неї діждати (Григ., Вибр., 1959, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 502.