ЖА́РИТИ, рю, риш, недок.
1. перех. Готувати їжу з жиром на вогні, на жару без використання води; смажити. Жар, мати, капустицю. Жар, мати, буряки (Укр.. лір. пісні, 1958, 146); — В печах день і ніч топлять, жарять та шкварять, всяких кручеників заготовляють… (Гончар, Таврія.., 1957, 29); // розм. Підпікати кого-, шо-небудь на вогні, на жару. Панів за те там мордовали [мордували] І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів (Котл., І, 1952, 135); Усюди картинки.., сам дідько з превеликими рогами — жарив грішні душі в смолі (Вовчок, VI, 1956, 244).
2. неперех., розм. Сильно гріти, пригрівати; пекти, палити (про сонце). Сонце жарило, з лиць котився піт (Фр., І, 1955, 62); Сонце жарить крізь чорне сукно; аж на серці стає млосно (Вільде, Сестри.., 1958, 155).
3. неперех., перен., розм. Пристрасно, азартно, з особливою силою робити що-небудь (ужив. замість певного дієслова). — Гуркнуть козаки в один вистріл (залпом), аж земля задрижить.., а там за перегодом.. починають вже гримотіть і жарить скільки кому завгодно (Стор., І, 1957, 259); «Узяли» ви, значить, Перекоп і жарите до Сімферополя.,. (Вишня, І, 1956, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 509.