ЖАРТЛИ́ВИЙ, а, е. Те саме, що жартівли́вий. [Наталка:] Я з Петром моїм щаслива, І весела, і жартлива (Котл., II, 1953, 42); Очі її блиснули жартливим огником (Вас., І, 1959, 152); Від багаття доноситься гучний регіт веселої юрми, чутно жартливі приспіви до танців (Коцюб., І, 1955, 184); Гурт жінок Провадив там дискусію жартливу: Де саме міст відомий той лежав (Рильський, І, 1956, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 512.