ЖА́РІ́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. жарі́ти.
2. Вогонь, що піднімається над предметом, який горить; полум’я. Що росте без коріння, а що цвіте без насіння, а що горить без жаріння? (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 510.