ЖВАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка, рідко.
1. Те саме, що жва́кати. Соломіїне вухо ловить вже далекий лускіт сухого комишу, невиразне гудіння, наче звір-велет трощить щось, жвакує і важко сопить (Коцюб., І, 1955, 364).
2. Їсти, обгризаючи щось зубами. Тіло козацьке молодецьке жвакували [вовки-сіроманці] (Думи.., 1941, 93)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 515.