ЖДА́НИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до жда́ти 1, 2. Раптом до вуха долітає давно жданий поклик трембіти (Коцюб., II, 1955, 323); І ту вісточку, ждану з села, Став [солдат] з тривогою в серці читати (С. Ол., Вибр., 1959, 105).
2. прикм. Якого бажають, довго ждуть, про який мріють, до якого прагнуть; бажаний, жаданий. Щоб настав час жданий людського єднання, Щоб ні пана більше не було, ні хлопа, Треба перейнятись швидше світлом знання (Граб., І, 1959, 118); Забряжчали нові кришталеві чарки, що їх Соломія виймала тільки для жданих гостей (Кучер, Трудна любов, 1960, 140); // у знач. ім. жда́ні, них, мн. Ті, кого ждуть, бажають. На кінець наспіли і ждані: Ониська — мишаста і Ївга — товстуха (Мирний, III, 1954, 39); * У порівн. Отож і зустріли в кузні парубка та його неню, як рідних і жданих (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 515.