ЖЕБРА́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до жебра́к. Перший раз на віку їй спали на думку батькові жебрацькі заробітки (Н.-Лев., IV, 1956, 340); Дорога захрясла: вози високо навантажені жебрацьким добром — торбами, лахміттям (Вас., Незібр. тв., 1941, 206); // Добутий жебранням; випрошений. Жебрацький хліб.
2. перен. Злиденний, убогий. Все.. мало якийсь немов засоромлений, жебрацький вигляд (Л. Укр., III, 1952, 740); Марко Вовчок пояснює жебрацьке становище селян існуючими в країні порядками (Рад. літ-во, 4, 1957, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 517.