ЖЕЗЛ, а́, ч.
1. Особливої форми паличка, що служить символом влади, високого становища і т. ін. Ось уже на плечах Дон Жуана білий плащ Командора із слідами його крові, І в руці — командорський жезл (Минуле укр. театру, 1953, 164); В самому храмі зберігалися різні дорогоцінності, жезли царів із слонової кості, багато дорогої зброї (Іст. СРСР, 1, 1957, 14).
◊ Нена́че (на́че і т. ін.) від по́маху (за по́махом) чарівно́го (чарівни́цького) жезла́ — раптово, дуже швидко, одночасно. Гальванеску в цей час відкрив свій апарат і вибив коротенький акорд. Наче від помаху чарівницького жезла, вся робота вмить спинилася… (Смолич, І, 1958, 75).
2. Паличка в руках того, хто регулює вуличний рух. Аж ось і місто почалось. Дзвінки трамвайні чуть, І міліціонер жезлом Показує нам путь (Мур., Піонер. слово, 1951, 72).
3. Залізний стрижень, який використовують для регулювання руху поїздів. Акіш знав, що він [Іван Іванович] поніс машиністові жезл, і це певна ознака, що зараз поїзд погуркотить зі станції в далеку дорогу (Донч., IV, 1957, 35); * Образно. Комуністична партія, як машиніст на могутньому потязі революції, від конференції [у 1922 р.] одержала жезл на дальшу путь у майбутнє (Еллан, II, 1958, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 518.