ЖЕ́РТО́ВНИЙ, а, е.
1. Признач. для жертви (у 1 знач.). Перед шаманом лежить жертовна сарна з напівзамерзлими сльозами в мертвих очах (Тулуб, Людолови, II, 1957, 589); // Пов’язаний з принесенням жертви (у 1 знач.). [Кассандра:] О, краще б я тепер мечем жертовним життя її перетяла, от зараз, поки вона ще горя не зазнала! (Л. Укр., II, 1951, 258); Козак той уже переносив збиту соколицю на жертовний вогонь (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 38).
2. Сповнений самопожертви, самовідданості. Викриваючи класове коріння декадентів та імпресіоністів, Франко протиставляв їм великі ідеї жертовного служіння народові, батьківщині, якими була пройнята творчість Міцкевича (Рад. літ-во, 18, 1955, 167); Жертовний приклад Халтуріна, Желябова, Софії Перовської, Олександра Ульянова, романтика підкопів у царському палаці і кидання бомб, — все це викликало в ній [Вітровій] жадобу героїчної діяльності (Бурл., Напередодні, 1956, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 522.