ЖИВИ́ЦЯ, і, ж.
1. Густа прозора рідина, що виділяється з стовбура хвойного дерева і складається з скипидару та смоляних кислот. Так пекло [сонце] високі соснові стіни, що на них виступала живиця (Коцюб., І, 1955, 310); З бальзамічних смол найбільше значення має живиця, що добувається в СРСР у великій кількості (Стол.-буд. справа, 1957, 30).
2. жарт. Те саме, що горі́лка1 . [Кобзар:] Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму; а охрипну — чарочку, другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову (Шевч., І, 1951, 105); [Микола:] Одно мене ще в світі держить — отся живиця! (Бере чарку, наливає і п’є) (Фр., IX, 1952, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 525.