ЖИТЛО́, а́, с. Приміщення, пристосоване, признач. для життя людей; дім, оселя. Великий натовп народу підступив під ворота Саїбового житла (Н.-Лев., IV, 1956, 35); За годину на місці Денисового житла курілася купа вугілля та головешок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 121); // Взагалі місце для проживання, перебування. Житло і харч коштуватимуть їй тут тільки трохи більше ста карбованців (Коз., Сальвія, 1956, 35); Бачить [Роман], як дві голубі синички шукають собі житло (Стельмах, Хліб.., 1959, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 533.