ЖИТТЯ́-БУТТЯ́ (~я́-я́), с., розм. Спосіб існування кого-небудь. Ведуть балачки казахи про своє життя-буття, про мисливство, про вовків, що лошат загризають щоночі, про худобу (Донч., І, 1956, 133); Килині Іванівні самій треба було розв’язати питання про дальше життя-буття (Дмит., Наречена, 1959, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 536.