ЖИТУ́ХА, и, ж., фам. Спосіб існування кого-небудь. —Ну, Мотя, здоров! — простяг він йому руку, —Дихаєш? Як житуха? (Смолич, І, 1958, 177); — У вас тут житуха, — довірливо говорить він, звертаючись до Яреська (Гончар, Таврія.., 1957, 592).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 536.