ЖИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., діал. Зичити. Побий, боже, вороженьки, що нам жичать лихо, Ми з тобою, голубоньку, любімося тихо (Пісні та романси.., І, 1956, 192); — Кому то ти добра такого жичиш? — любенько обізвалась Галя до його (Мирний, II, 1954, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 536.