ЖО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до жува́ти.
2. прикм. Роздрібнений, розім’ятий зубами. Горпина нянькувала коло малої Солохи, запихала її жованим сухим хлібом з остюками (Мирний, І, 1954, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 539.