ЖО́ВНА, рідко ЖО́ВНИ, вен, мн. (одн. жо́вно, а, с.).
1. Затверділі хворобливі пухлини у вигляді гуль на тілі людей, тварин, на рослинах. Як вийшла бабище старая. Крива, горбатая, сухая… І як в намисті — вся в жовнах (Котл., І, 1952, 115).
2. Мускули на вилицях, що випинаються при стисканні щелеп. Не огризався [Бронко], хоч і стискав зуби, аж жовна під вилицями випинались (Вільде, Сестри.., 1958, 338).
ЖОВНА́, и́, ж.
1. Те саме, що дя́тел. Чи вітерець шепне, чи жовна там кору На липі подовбе.., вона [молода кізочка], мов тороплена, Шукає матері, дрижить (Г.-Арт., Байки.., 1958, 183); Тихо довкола, тілько вівці шелестять у папороті, десь-колись пес гавкне, зелена жовна застукає в лісі або закричить вивірка (Фр., IV, 1950, 25).
2. діал. Іволга. Де-де ятел довбав, жовна фітькала, туркала горлиця (Свидн., Люборацькі, 1955, 145); Блискавицями з дерева на дерево перелітають жовни, їхні співучі переливчасті флейти ллють над озером мелодійні струмки (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 913).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 539.