ЖО́ВЧНИЙ, а, е.
1. Прикм. до жовч 1. Квасолю рекомендують як дієтичну страву при клінічному лікуванні хвороб печінки і жовчного міхура (Зерн. боб. культ., 1956, 121).
2. перен. Який любить досаждати, неприємно вражати словами; злостивий. Він був знов такий жовчний! (Коб., До світа, 1905, 65); — Революція не питає, ким та на кого! — жовчний, злий вихопився наперед з-поміж штабістів Баржак (Гончар, Таврія.., 1957, 333); // Який виражає недовір’я, ворожість, роздратованість, злобу. Скільки разів за минулі роки він у думці кидав невідомому рецензентові жовчні й гнівні слова (Жур., Вечір.., 1958, 357).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 542.