ЖО́ЛУДЬ, я, ч. Плід дуба. Капають від часу до часу напівдостиглі жолуді з дубів (Фр., VI, 1951, 149); Ми збирали з сином жолуді дубові, І про день майбутній я казав синкові (Рильський, II, 1956, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 543.