ЖОРСТО́КО. ІІрисл. до жорсто́кий. Так само жорстоко він поводився із слугами (Фр., VIII, 1952, 395); Рада жорстоко картала себе за недостатню наполегливість (Ю. Янов., І, 1958, 465); Били міномети. Жорстоко, безугавно (Гончар, III, 1959, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 545.