ЖУПАНО́К, нка́, ч. Зменш.-пестл. до жупа́н. — Добре, — каже батько [до Хвеська], — візьми ж отсей жупанок, він ще новенький, то згодиться (Стор., І, 1957, 36); У садочок входить молодий хлопець в солом’яному брилі, в короткому синьому жупанку (Шевч., II, 1953, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 547.