ЖУ́ПЕЛ, а, ч.
1. Кипляча смола, що, за уявленнями християнської релігії, ніби підготовлена для покарання грішників у пеклі.
2. перен. Те, що наводить страх; опудало. Слова: «запорожець», «козак», «рідний край» [в дореволюційний час] — жупел для цензури, і якщо п’єса більш-менш пристойно скомпонована та має ці слова, то краще не посилати її до цензури — все одно не дозволять (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 547.