ЖУРАВЛИ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до жураве́ль 1. Над Унечею, тримаючи напрямок на південь, пролетіла журавлина зграя (Десняк, Вибр., 1947, 200); У небі сонце і весна, І журавлиний крик (Підс., Героїка, 1951, 115); // Придатний для життя журавлів. От і знову оболонь, Тут цвіте бузків огонь, Тут од квітів біло, синьо, Тут місцина журавлина (Стельмах, Живі огні, 1954, 37); * У порівн. Вигнуті ззаду ресори стриміли, неначе журавлині шиї (Н.-Лев., III, 1956, 167).
2. перен. Такий, як у журавля, який нагадує журавля. Нічого не їсть [молодиця}, не п’є й не говорить та все просить бога журавлиним та совиним голосом (Н.-Лев., II, 1956, 340); Тільки шия в пана була непомірно тонка, журавлина (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 548.