ЖІ́НОЧКА, и, ж, Зменш.-пестл. до жі́нка. Славна була та жіночка, — звали Катрею: білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці.. ясненькі (Вовчок, І, 1955, 124); Тихою ходою вони йшли до криниці, де вже жіночки розводили огонь (Морд., І, 1958, 105); Жіночка моя Стефка була не з гірших: і тиха, і до чоловіка уважна, але смутна й хвороблива (Мур., Бук. повість, 1959, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 537.