З’Ї́ДЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до з’їда́ти 1-5. Коли вино було випито і борщ та смажена баранина були з’їдені, вони таки справді непомітно вислизнули з хати (Чаб., Тече вода.., 1961, 191); Заїдене міллю сукно спахнуло курявою, як димом (Н.-Лев., III, 1956, 168); Той [Федір Лук’янович] розкладав на ганку старі коси, мідні монети, наполовину з’їдену іржею шаблю (Мушк., Серце.., 1962, 60); // з’ї́дено, безос. присудк. сл. Другу страву вже з’їдено (Ю. Янов., II, 1958, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 582.