ЗАБА́РНО. Присл. до забарни́й 2. Ніби й поспішає жінка, а справа посувається забарно (Мушк., Серце.., 1962, 266); // у знач. присудк. сл. — Може, у вас список книжок є? Бо кожну книжку виймати з шафи та розглядати — що воно та до чого, — дуже забарно (Мирний, IV, 1955, 371).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 16.