ЗАБАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАБА́ЧИТИ і ЗОБА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Бачити кого-, що-небудь з якогось моменту; помічати. Ой, як стали то [козаки] на собі кров християнську забачати, То стали землю турецькую.. Клясти-проклинати (Укр.. думи.., 1955, 13), Стираючи порох зі столу, забачив [Андрій] на ньому кілька мідяків (Коцюб., І, 1955, 446); День гасне потроху, кругом вечоріє.. Забачивши матір, біжить і радіє Назустріч дитинонька мила (Граб., І, 1959, 590); Аероплан робив над селом круги, спускався все нижче й нижче, сідав над майданом. Вже можна було забачити людей на ньому (Вас., II, 1959, 244).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 17.