ЗАБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАБРА́ТИ, беру́, бере́ш, док.
1. перех. Брати що-небудь собі, із собою. [Дон Жуан:] Чому мені не взять сього плаща? Адже я цілий спадок забираю (Л. Укр., III, 1952, 412); — Давайте розписку й забирайте рушницю, — сказав він одного разу (Трубл., І, 1955, 96); Вернувся Грицько втретє, привіз гроші, забрав останній хліб (Мирний, І, 1949, 281); Молодиця забрала своє відро й пішла (Ю. Янов., І, 1954, 62); // Схопивши, охопивши рукою (руками або яким-небудь знаряддям), брати щось. Рибалки почали забирати рибу підсаками і кидали далеко на пісок (Н.-Лев., II, 1956, 228); Позапихував [Пархім] за пазуху [ласощі] і вже останні насилу зібгав та у жмені забрав (Кв.-Осн., II, 1956, 477);//Витягати, висмоктувати з чого-небудь. Льон найбільше забирає з грунту азоту, трохи менше калію і найменше фосфору (Ол. та ефір. культ., 1956, 91).
◊ Забира́ти (забра́ти) ініціати́ву див. ініціати́ва;
Забира́ти по́глядом — захоплено, не відриваючись, дивитися. Сей за нею у тропу точиться, а той знов збоку поглядом забирає (Вовчок, І, 1955, 111); Забира́ти (забра́ти) сло́во — зголошуватися виступати з промовою. — Хто, товариші, забирає слово? — спитав нетерпляче Колодяжний (Рибак, Час.., 1960, 442); Забра́ти віно́к див. віно́к.
2. перех. Вести, везти кого-небудь із собою, до себе. Пише унучечка, щоб уже приїздити за нею та додому забирати… (Вовчок, І, 1955, 103); Дмитрові дозволяв [старий Горицвіт] спати до самого сходу сонця і гнівався на Докію, коли та швидко забирала до себе сина (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 269); Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий, Забрав хлопців та й поїхав По морю гуляти (Шевч., II, 1953, 203); До крижини підійшов радянський криголам і забрав відважних дослідників (Фіз. геогр., 5, 1956,, 5).
◊ Кат (чорт і т. ін.) [його́ (її́ і т. ін.)] забира́й (забери́) — сталі звороти, які виражають зневажливе, байдуже ставлення до того, про кого або що йде мова, обурення або захоплення. — Не треба ніякого вашого рейнського чи угорського [вина], кат його забирай… (Добр., Очак. розмир, 1935, 16); [Бугров:] Я живий! Чорт забирай, як я здорово біг! (Мик., І, 1957, 311).
3. перех. Насильно брати, віднімати силою в кого-небудь. На село [при капіталізмі] йдуть походами нові експлоататори [експлуататори], опутують селянина довгами, забирають його хату, землю (Коцюб., III, 1956, 37); Оголосили землю в панів забирати (Головко, II, 1957, 256); Хлопців в москалі забрали (Шевч., II, 1953, 370); — Ходімо просто до Короликового гнізда і заберім у неволю його дітей (Фр., IV, 1950, 68); // Наступаючи, захоплювати, займати населений пункт, яку-небудь територію і т. ін. Вже ватутінські полки Забирають Київ (Шер., Удень.., 1962, 102); // Заливати, затопляти. Дружина по боротьбі з повіддю під командою Юхима Боринця вартувала, щоб ріка не забрала берегів і не накоїла людям лиха (Чорн., Потік.., 1956, 5); // перен. Позбавляти кого-небудь чогось. — Багачі! Фабриканти!..Забрали силу, випили кров, та й став непотрібний (Коцюб., II, 1955, 50); [Хмельницький:] Схизматик, бидло, хлоп, презирство — ось що польська шляхта нам дала, а забрала все: честь, волю, віру (Корн., І, 1955, 236); // перев. док. Потай або насильно взяти, вивести. Зв’язали голові руки й ноги, накрили кожухом, забрали велику силу грошей (Мирний, І, 1949, 294); Ночувати господар пішов у кошару — він боявся, щоб у нього не забрали овець (Гончар, І, 1954, 11).
4. перех., розм. Заарештовувати, затримувати кого-небудь. Як почали людей забирати, хлопці де й ділися (Ів.. Таємниця, 1959, 106); Маланка зашипіла на його [Андрія]. — Де ти волочишся? — Де ж? На вулиці. Дивився, як вели Марка Гущу… наїхали й забрали (Коцюб., II, 1955, 26); [Люцілла:] А раз… вночі… прийшла сторожа, тих людей забрала… І татка з ними… І в темницю татка замкнули (Л. Укр., III, 1952, 309).
5. перех. і без додатка, перен., розм. Опановувати, охоплювати кого-небудь (про якесь почуття, стан і т. ін.). Скільки раз уже його охота забирала шпурнути серпом та хоч побалакати за їду (Март., Тв., 1954, 35); Починала забирати злість (Ле, Ю. Кудря, 1956, 14); Наглий страх женця забрав (Граб., І, 1959, 544).
6. перех. Займати, віднімати (час, енергію і т. ін.). Все те [лікування] забирало часу і енергії багато (Л. Укр., V, 1956, 416); Навчання і спорт забирали в Ольги весь час (Собко, Стадіон, 1954, 284); Як згадаю дорогу додому, то аж страх бере, стільки вона забере у мене сил (Коцюб., III, 1956, 335); Багато праці забрали земляні роботи (Ю. Янов., II, 1954, 168).
7. перех., рідко. Сильно діяти на кого-пебудь, даватися взнаки. Забрала Чіпку горілка; кров ударила в голову (Мирний, І, 1949, 285).
8. неперех. Змінювати напрям руху, відхилятися від попереднього напряму; повертати. Катер у супроводі міноносця, не доходячи молу, почав забирати ліворуч (Панч, І, 1956, 88); Він повз по горі, забираючи трохи вбік від передових позицій (Кучер, Чорноморці, 1956, 379); // Змінювати висоту, глибину руху. Літак, відірвавшись від землі, плавними рухами знімається вгору і поволі потім забирає все вище і вище… (Тич., III, 1957, 422); Коли ж Василь пішов краяти споконвічні межі, коли, глибоко забираючи, переорав величезний лан.., всі зупинились: одні в захваті, інші в мовчазному подиві (Довж., І, 1958, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 20.