ЗАБЛИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. забли́снув і забли́с, ла, ло; док., розм.
1. тільки 3 ос. Виділитися своїм блиском; з’явитися. Нам для рідної хатини Заблисло сонце з лютої пітьми (Сам., І, 1958, 241); Ах, вечір би швидше!.. На вулиці, в вікнах заблиснуть огні (Олесь, Вибр., 1958, 403); * Образно. В його голові заблисла щаслива думка (Фр., IV, 1950, 72).
2. перен. Виділитися чим-небудь незвичайним, видатним. Квітка-Основ’яненко порадив йому [М. С. Щепкіну] перейти до комічних ролей і наткнув його на поле, на котрім швидко виявився і заблис його незрівнянний талант (Фр., XVI, 1955, 224); Певен я — минеться все; Ще заблисне наша слава, Праця вгору піднесе (Граб., І, 1959, 329).
3. Однокр. до забли́скати. Вже сонечко в море сіда.. То іскра заблисне, то згасне… (Л. Укр., І, 1951, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 24.