ЗАБОЛО́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до заболоти́ти. Луки і пасовища на піщаних і супіскових грунтах, заболочені атмосферними опадами, осушують каналами (Колг. енц.., II, 1956, 216); Вони, почистивши трохи свою молдаванську, заболочену вчора одежу, не гаючись, подались у дорогу (Коцюб., І, 1955, 352); // у знач. прикм. Який забризкався, забруднився болотом (у 2 знач.). Слуги.. припровадили Шнайдера, мокрого, заболоченого й змерзлого (Фр., VI, 1951, 307); Надвечір до землянки на заболоченому коні під’їхав дільничний міліціонер (Стельмах, Правда… 1961, 271).
2. прикм. Укритий болотами, багнистий. Вони переїхали заболочене місце, на якому коні грузли мало не до колін (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 236); Понад мільйон гектарів боліт і заболочених земель осушено в районах Полісся, північного Лісостепу і західних областей України (Колг. Укр., 1, 1958, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 26.