ЗАБОРО́ЛО, а, с., іст.
1. Рухома частина шолома, що опускається на обличчя для захисту від ударів. Увіходить Фауст у панцирі, в шоломі з напівопущеним заборолом (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 407); Поле, поле моє… Тут ламались мечі й заборола, Тут тріщали щити (Дор., Літа.., 1957, 47).
2. перев. мн. Щити з дерева або з каменю, встановлені на мурах фортеці для захисту її оборонців від ворога. Не злякалися міщани, Як половці надтягли; Са́мі старші огнищани Заборола облягли (Фр., XIII, 1954, 372); Широкі мури галицькі, і заборола на них міцні — від ворожих стріл захищають (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 26.