ЗАБРА́КНУТИ, не, док., безос., розм. Не вистачити, стати в недостатній кількості, мірі. Здавило серце, забракло слів, і зосталися тільки сльози та туга без краю (Дн. Чайка, Тв., 1960, 212); Кому ж не дісталося зброї, Тому не забракло сокири, коси Та в грудях одваги міцної (Л. Укр., І, 1951, 354); Мене мов хто кулаком ударив у груди. Забракло повітря (Збан., Малин. дзвін, 1958, 150); [Моргуненко:] Відваги, хоробрості, я вірю, вам теж не забракне (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 27.