ЗАБРУКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до забрукува́ти. Галасливим кигиканням ненаїдливих чайок, цокотом кінських копит на погано забрукованих вулицях і голосами перекупок розпочинає вона [Одеса] свій звичайний трудовий день (М. Ол., Леся, 1960, 120); Я дивлюсь униз, на забруковане подвір’я (Кол., На фронті.., 1959, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 29.