ЗАБУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗАБУ́ТИСЯ, у́дуся, у́дешся, док.
1. розм. Те саме, що забува́ти. — Прощай же! швидше убирайся. Обіцянки не забувайся (Котл., І, 1952, 67); — Ти, відай, не забулася за Йвана? (Л. Укр., III, 1952, 738); Цікава Степанида язика прикусила, забулася пісень (Л. Янов., І, 1959, 335); —Чи я в тебе з лиця спала, чи брови зносилися, чи робити забулася? (Барв., Опов.., 1902, 60); — Нащо ти кланяєшся стовпам? — питається в його Улас. — А для того, щоб не забутись, як треба кланяться людям, — каже Юрко (Н.-Лев., III, 1956, 289); — Хто це забувся відра? — питає вона мене (Н.-Лев., II, 1956, 13); Зося, приплющивши очі, аж вростає в тин і навіть забувається перекинути через нього своє горня (Стельмах, І, 1962, 541); Їх [хмари] розвішала весна-господиня, як коштовну білизну, та й забулася познімати (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 8); В азарті він забувався, що Черниш не ленінградець і не все розуміє, про що йде мова (Гончар, III, 1959, 240); Коли б завмерло стала [дівчина] — за шедевр монументу краси дівочої визнав би [Саїд] й, забувшись про умовності живого світу, впивався б спогляданням (Ле, Міжгір’я, 1953, 127).
2. Виключатися в думках з навколишньої дійсності, переставати думати про те, що хвилює, турбує і т. ін. Чоловік іноді, на якусь мить, забувається: дійсність здається тяжким сном (Стельмах, Хліб.., 1959, 180); Хлипаючи та обтираючи сльози, вона забулась зовсім (Фр., V, 1951, 284); Забудусь! в тиші раювання Нехай мовчать уста мої! (Олесь, Вибр., 1958, 242); Їй пощастило на якийсь час забутися, ніби розчинити свою тривогу у силі-силенній дрібних, але заспокійливих справ (Собко, Справа.., 1959, 144).
3. Починати дрімати, впадати в сон. Сон її розбирав чи неміч очі закривала?.. Одарка, побачивши, що стара дедалі почала забуватися, попрощалася й пішла (Мирний, III, 1954, 131); Прихилилася й забулась, У дрімоті їй приснилось, Що з її малими дітьми Несподіване зробилось (Щог., Поезії, 1958, 373); Прокидається Іванко і до ранку не спить. Тільки на світанку трохи забудеться (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 133).
Забу́тися сном — заснути. Дзвенять у скло колючі віти… Я не забудусь більше сном (Сос., II, 1958, 170).
4. Недостойно поводитися; говорити що-небудь, не відповідне своєму становищу. Кинувся [доктор] до Целі, щоб обняти її в свої могучі рамена.. — Ні, пане. —сказала, — не забувайтеся! Сидіть (Фр., II, 1950, 334); — Сподіваюсь, не ви будете мене вчити нехтування «словами».. — Почервоніла [актриса] і блиснула на нього [поета] очима: — Ви забуваєтесь! (Л. Укр., III, 1952, 701); // Не стежити за собою, втрачати контроль над собою. Мав він неприємну звичку, розмовляючи, забуватися і бризкати слиною на співбесідника (Гончар, Таврія, 1952, 139); Я відчувала такий сильний голод, такий вовчий апетит до всього того, що було на столі, що не витримала і — забулася (Вільде, Сестри.., 1958, 542).
5. Не триматися, не зберігатися в пам’яті. А не вспієш край свій кинуть, Туга зараз забере; Спогадання роєм линуть, Забувається все зле (Граб., І, 1959, 622); — Неграмотному треба все в голові тримати, часом і забудеться, а грамотний записав — папір не голова — з нього не втече (Коцюб., І, 1955, 451); // безос. Ставало тоскно. Дитяче зневір’я почало лякати мене. Забувалося, де ми йдемо і куди (Вас., І, 1959, 310).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 31.