ЗАБУДО́ВНИК, а, ч. Той, хто будує що-небудь для себе. [Соняшник:] Ану, скажи.., Фіногене, — чому в цементі піску багато, чому дачні забудовники до тебе вчащають? (Дмит., Дівоча доля, 1960, 32); Відкрилася в Держбанку позика для індивідуальних забудовників. Взяв і я собі таку позику — заходився ставити невеличкий дім (Логв., Давні рани, 1961, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 32.