ЗАБІ́Г, у, ч.
1. У спортивних змаганнях — біг на певну відстань. Готувався останній забіг на півтори тисячі метрів. До нього потрапили найсильніші бігуни (Мушк., Чорний хліб, 1960, 113).
2. заст. Притулок, захисток. Шляхта позосталася, удавшися в забіги до кріпких своїх фортець (Сл. Гр.).
3. діал. Ковзкий спад, з якого з’їжджають сани. Казав, не їдь туди, там великі забіги (Сл. Гр.).
4. тільки мн., діал. Старання, зусилля. Як уже він не підходив до неї, як не підлащувався, то вона на всі його забіги наче й не дивиться (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 22.