ЗА́В’ЯЗОК, зку, ч.
1. Те саме, що за́в’язь. Маленька фіалка мала два пуп’янки і молодий зав’язок насіння (Кобр., Вибр., 1954, 85).
У за́в’язку — на самому початку. Всі невживані і приголомшені здібності дитини заніміють і занидіють у зав’язку, і з малого Мирона вийде кепський господар (Фр., І, 1955, 236).
2. перен., чого. Початок, основа чого-небудь. Се буде зав’язком нашої кореспонденції (Стеф., III, 1954, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 64.