ЗАВАЛЯ́ЩИЙ, а, е, розм.
1. Який довго валявся, валяється де-небудь; закинутий, непотрібний. Куди оком не глянеш [на ярмарку], то усе люди.. Тут суздальці з богами та з книжками завалящими, а побіля їх сластьониця з грубкою (Кв.-Осн., II, 1956, 13); Закамарок був сховищем усякого завалящого церковного майна (Скл., Карпати, II, 1954, 93); // Який довго не використовується, лежить без певного призначення. Турбай підняв дівчинку на руки, намагаючись відшукати в кишенях якусь завалящу цукерку (Руд., Остання шабля, 1959, 212).
2. перен. Який не відповідає певним вимогам, ні на що не здатний (про людину). Для вінчання Лободи з Лашкою Заблудовський добув якогось завалящого попа-розстригу чи ксьондза, позбавленого звання за розпусту (Ле, Наливайко, 1957, 241); В інших жінок чоловіки як чоловіки, а в неї, звісно, попався самий завалящий і недбайлиця (Стельмах, II, 1962, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 37.