ЗАВБА́ЧЛИВИЙ, а, е. Здатний наперед розгадати чиї-небудь наміри, зрозуміти якісь обставини, врахувати потреби і т. ін. Вона була жадібна, хижа, хоч водночас розумна і завбачлива (Сенч., Опов., 1959, 101); У завбачливого Лукича знайшовся в кишені засмальцьований індивідуальний пакет (Гончар, І, 1954, 467); Завбачливий Богун щодня водив свій полк у поле: вчив козацької науки (Кач., II, 1958, 427).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 39.